ПОСЛУ́ШНИЦЯ, і, ж., церк. Жін. до послу́шник. Розказувала вона, що була в якомусь панянському монастирі за послушницю, але покинула монастир і пристала до штундів (Н.-Лев., IV, 1956, 156); Неля знала, що послушниці «рекрутуються» з простих, без середньої освіти, дівчат, які, навіть прийнявши сан, виконують роботу прислуг (Вільде, Сестри.., 1958, 426); Незабаром вона вийшла з чорнявою, кругловидою послушницею, яку вона звала Софією (Мик., II, 1957, 270); *У порівн. В чорній одежі (іншу вона перестала носити), з накинутою на голову темною хустинкою, вона, немов послушниця, бігла до церкви з першим дзвоном (Коцюб., І, 1955, 326); Кілька день потім ходила [Маруся], мов послушниця в переддень великого таїнства постригу (Хотк., II, 1,966, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 345.