ПОСЛУ́ШНО. Присл. до послу́шний. Ставала [Настка] все прихильніша до нього, і коли він висловлював якесь бажання, виконувала його послушно (Коб., III, 1956, 436); Надбіжить маленький його пастушок, чвяхне батіжком, а бугай озьме [візьме] хвіст поміж ноги та й послушно вертається до стайні (Март., Тв., 1954, 225); Фоня послушно склав свої квиточки, записи, закрив палітурку, взяв її під пахву і пішов (Ле, Історія радості, 1947, 278).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 345.