ПОСЛІДО́ВНИК, а, ч. Той, хто наслідує кого-, що-небудь, іде за чиїмсь прикладом. Новітнім послідовникам Наполеона не слід забувати про сумну долю його походу в Росію! (Літ. Укр., 16.Х 1962, 2); Приклад передовиків знаходить послідовників насамперед там, де партійні організації постійно тримають цю справу в полі свого зору (Рад. Укр., 22.III 1961, 2); Безстрашність викликає багато послідовників (Вол., Дні.., 1958, 159); // Прибічник якого-небудь учення, чиїхось теорій або поглядів, що розвиває їх своїми працями, діяльністю тощо. В. І. Ленін з самого початку своєї діяльності був вірним і непохитним послідовником вчення К. Маркса і Ф. Енгельса, переконаним і пристрасним продовжувачем їх великої справи (Ком. Укр., 3, 1965, 18); Діалектико-матеріалістичне вчення І. В. Мічуріна розвинуто далі в працях його послідовників (Наука.., 2, 1959, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 340.