ПОСМИ́КУВАННЯ, я, с. Дія за знач. посми́кувати 1 і посми́куватися. Від лікарні котилась підвода. Збоку чвалав вайлуватий Софрон, сердито посмикував за віжки. Певно, те посмикування не мало ніякого впливу на Гнідка, бо він з незалежним і байдужим виглядом, ніби то не його запрягли у воза, а когось іншого, переставляв ногу за ногою (Збан., Малин. дзвін, 1958, 74); Доцент зблід, відступив од вікна. І Клара, й Лариса помітили нервове посмикування його щік (Руд., Остання шабля, 1959, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 346.