ПОСМИРНІ́ШАТИ, аю, аєш, розм. Док. до смирні́шати. Старці з синіми носами одразу збіднились, посмирнішали (Н.-Лев., IV, 1956, 290); [Старшина:] От як завтра дамо хльосту, то посмирнішаєш, о, посмирнішаєш! (К.-Карий, І, 1960, 64); — О! Зразу видно, що нашкодили [хлопці]. Посмирнішали, головані! (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 28); Метушилися з дрючками люди, ганяючись за бугаєм.. — За губу хватай, за кільце! Відразу посмирнішає (Тют., Вир, 1964, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 346.