ПОСМІХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПОСМІХНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.
1. Посмішкою виражати свої почуття або ставлення до кого-, чого-небудь (перев. з відтінком іронії, глузування, кепкування тощо). Пан сидів мовчки — і люди нічого. Ходили в поле, жали свій хліб і посміхались злорадо, коли панський економ з нічим повертався з сусідніх сіл (Коцюб., II, 1955, 62); Варвара Павлівна слухала свого співбесідника і скептично посміхалася (Собко, Справа.., 1959, 14); [Килина (злісно посміхнувшись):] Ти не знаєш, то, може, я що знаю (Л. Укр., III, 1952, 260); — Ну, вже й заводи! — посміхнувся Груздьов. — Заводи з дерев’яними насосами! — ..Насоси часів Івана Грозного… (Донч., II, 1956, 12); // Насміхатися, кепкувати. Дома не мають нічого проти моєї прогулянки з нашим постояльцем. Трохи посміхаються, що йому забаглося якраз мого товариства (Вільде, Сестри.., 1958, 306); Сам посміхається [Данило] з себе: для чого він забігає наперед? Мабуть, це звичка мужчин так бачити красу (Стельмах, II, 1962, 72).
2. Те саме, що усміха́тися 1. — Я роду козачого, — усе тоді йому розказав. Він слухав, .. посміхався, дивувався (Вовчок, VI, 1956, 253); Лелеки мостили на колесі гніздо. Партизани спостерігали їхню роботу і радісно посміхались (Збан., Крил. гонець, 1953, 40); Вона дивилася на нього секунду-дві, і губи її, висохлі на вітрі, потріскалися, тому їй було боляче посміхатися, але вона усміхалась (Тют., Вир, 1964, 473); Коли вперше дитя посміхнулося, це стало подією, сенсацією на весь полігон (Гончар, Тронка, 1963, 300); * Образно. Раптом сонце вдарило поверх хмари в гребінь гори, де миттю засяяла мокра трава, заблищали вікна будинків, посміхнулося голубе вимите небо (Ю. Янов., II, 1954, 90); // кому, до кого. Посмішкою виявляти свою приязнь або співчуття до кого-небудь. Гнат ще з порога посміхнувся Левкові, залюбувався його повільною постаттю (Стельмах, І, 1962, 531); // перев. док., кому, у сполуч. із сл. доля, щастя і т. ін., перен. Пощастити. А оце був поїхав [тато] на заробітки в Одесу, і там йому посміхнулася доля (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 19); // Складатися в усмішку, прибирати виразу усмішки (про губи, обличчя тощо). Суворий стояв посеред кімнати. Його висхле довге обличчя, що довшало від чотирикутної борідки, посміхалося (Досв., Вибр., 1959, 251).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 347.