ПОСНО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поснува́ти1. Одне вікно виходило в маленький присадок.. — улітку це маленький рай, якби не частокіл, три метри заввишки, поснований колючим дротом (Кач., II, 1958, 69); Березневий вітер розвівав поли сірих шинелей двох земляків, що випадково зустрілись у далекій стороні, поснованій лініями окопів (Іщук, Вербівчани, 1961, 66); * Образно. Широко розкритими від напруги очима старий дивився в далину неба, де над тонко поснованим кросном хмарин ткацьким човником плив ущерблений місяць (Грим., Кавалер.., 1955, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 350.