ПОСО́ЛЬСЬКИЙ, а, е. Прикм. до посо́л і посо́льство. За «Глухівськими статтями» гетьманові заборонялись безпосередні дипломатичні зв’язки з іноземними державами, але гетьманським представникам дозволялось бути присутніми на посольських з’їздах, де вирішувались питання, зв’язані з Україною (Іст. УРСР, І, 1953, 287); // Власт. послові. Посольська гідність.
∆ Посо́льський прика́з, іст. — у Росії XVI — початку XVIII ст. — центральна державна установа, що відала в основному дипломатичними зносинами з іноземними державами, а також здійснювала керівництво такими приказами, як Малоросійський, Смоленський тощо; будинок, де була розміщена ця установа. Палюче сонце лилося крізь вікна посольського приказу (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 353.