ПОСОПІ́ТИ, плю́, пе́ш; мн. посопля́ть; і ПОСОПТИ́, пу́, пе́ш; мин. ч. посі́п, сопла́, ло́; док. Сопіти якийсь час. Пан сотник прокашлявся, зітхнув, потім посопів трішки та й завів гнучким та густим басюрою (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 440).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 353.