ПОСПЕРЕЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.
1. Вести суперечку, сперечатися з ким-небудь якийсь час. — Воно, знаєте, молодь, — любить ото посперечатись на різні там теми, поговорити… (Вишня, І, 1956, 322); Вони ще трошки пошушукалися, посперечалися, але дійшли згоди (Ів., Таємниця, 1959, 19); // Виражати незгоду, не погоджуватися з чим-небудь, заперечувати проти чогось якийсь час. Трохи посперечавсь Антосьо та й каже: — Через вас, браття, тільки поїду та через просьбу цього чоловіка (Свидн., Люборацькі, 1955, 129); [2-й чоловік:] А де їх [грошей] у врага роздобути? Покомизишся трохи, посперечаєшся та знов до нього ж з поклоном! (Кроп., І, 1958, 478); Він ще трохи посперечався для ввічливості, але, врешті, зостався. Видимо, радий був теплу й спочивкові (Хотк., І, 1966, 164).
2. Посваритися з ким-небудь. — Дорогий мій брате!..Пам’ятаєш, як ми посперечалися, хто з нас Лель, а хто Полель (Фр., VI, 1951, 302); Говорили, що два бригадири посперечалися, тому що один з них місцевий, а другий приїжджий (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 204).
3. перен. Зрівнятися з ким-небудь у чомусь. Дельфіни мають неабияку здатність до навчання в неволі. Хіба що людиноподібні мавпи можуть посперечатися з ними (Рад. Укр., 17.I 1965, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 354.