ПОСПИТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док., розм. Те саме, що спита́тися. — Шлях є, та кудою він провадить? — каже козак. — Треба під’їхати до хуторця [хутірця] й поспитатись (Вовчок, І, 1955, 323); — Хіба ти справді на заробітки йти збираєшся? — поспитався глухо Ілько, немов із льоху обізвався (Л. Янов., І, 1959, 389); // Розпитати когось про що-небудь. Пісні ті справді трудно було дістати, бо вони мало співаються і то більш межи старими людьми, я ж не в стані ходити по селі, отже, мусила чекати, аж моя знайома дівчина поспитається старих людей та сама навчиться (Л.Укр., V, 1956, 71); — Та то й я кажу, піду до Іванихи поспитатися; вони вже в тім [у такій ситуації] були і знають (Кобр., Вибр., 1954, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 355.