ПО́СПІХОМ, присл. Дуже швидко, поспішаючи; похапки, похапцем. Він поспіхом почав збиратися додому (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 134); Мимо двору йде з клунком Горпина, йде поспіхом, не розглядається, а пильним поглядом стежку оре (Гуц., Скупана.., 1965, 130); // Наспіх, нашвидку. — Все це ми продумаємо не поспіхом, — розважливо проказав Олексій (Логв., Літа.., 1960, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 357.