ПОСТА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. поста́ти1. Адже Україна ще віддавна, з часу постання життя на євразійському суходолі, була місцем схрещення шляхів не лише з варягів у греки, а й з германців, романців та саксів у монголи, турки та інди (Смолич, Мир.., 1958, 99); Поряд з відмиранням або зниканням з пожовтневої мови певного числа лексичних елементів дожовтневого часу, в ній виникло багато нових слів, постання яких у мові зв’язане з новими явищами в пореволюційному житті, в найрізніших ділянках соціалістичного будівництва (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 36); Особливо постання періодичних видавництв, журналів з літературно-науковими цілями та газет із літературними претензіями причиняється багато до розвою перекладаної [перекладної] літератури (Фр., XVI, 1955, 398).
2. Походження. Питань походження української мови, власне, кілька. Перше стосується постання української літературної мови (Пит. походж. укр. мови, 1956, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 367.