ПОСТАРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., діал. Добути, дістати, придбати тощо. — А до похорону я маю все злагоджене, ані одного цвяха дітям не треба постарати (Стеф., І, 1949, 219); Коли кому, то Оксані ця зима найбільше далася взнаки. Нема кому дровець постарати, нема кому одіннячка придбати (Черемш., Тв., 1952, 351); Кінчалася [мука́] і треба було другу на якийсь час постарати (Коб., III, 1956, 528).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 369.