ПОСТЕРУ́НОК, нка, ч., іст.
1. Відділок поліції на Західній Україні за часів панської Польщі. Коменданта гордіївського постерунку поліції Вавжака, який тільки годину тому повернувся з нічної зміни і смачно захропів, розбудив черговий поліцай (Галан, Гори.., 1956, 27); Щойно тепер багачки підняли лемент.. На постерунок більшовичку! На постерунок! На суд! (Вільде, Сестри.., 1958, 333); У чорні дні минувшини дорога зв’язувала Андрія зі світом: з попом і війтом, з шинком і постерунком (М. Ол., Чуєш.., 1959, 23).
2. Місце, де перебуває варта; жандармський та ін. пост. Вартові прибігли з своїх постерунків і, видовжуючи хтозна й коли миті шиї, дивилися туди, де з свистом падала вниз широколеза сокира (Загреб., Шепіт, 1966, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 373.