ПОСТРАЖДА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. Зазнати страждання, неприємностей, матеріальних збитків, фізичної травми тощо. [Люцій:] Нехай Руфін про себе думає та про дружину, — вони ж і так за всіх нас постраждали (Л. Укр., II, 1951, 469); — Пан Бжеський теж постраждав від примх фортуни в тому поході (Тулуб, Людолови, І, 1957, 11); Гошка постраждав найбільше, хоч бився, як леопард. Він стояв увесь подряпаний і хлюскав носом, галіфе порвані, від сорочки одне рам’я (Тют., Вир, 1964, 413); // перев. за що. Зазнати переслідування уряду, репресій за свої погляди, діяльність тощо. Не тільки ореол борця, що постраждав за свої переконання, а й чарівність Шевченка як людини і геніального поета приваблювала до нього цвіт столичної інтелігенції (Слово про Кобзаря, 1961, 133); Серед повітових керівників він займав помітне місце, як тямущий, освічений радслужбовець, до того ж з непоганою біографією людини, котра колись постраждала від самодержавства за революційну діяльність (Речм., Весн. грози, 1961, 110); Постраждати за правду.
2. Зазнати ушкодження внаслідок чого-небудь. Стародавній фонтан постраждав мало, але він з тої ночі засох (Коцюб., II, 1955, 403); Половина солдатів відморозила носи, вуха й щоки, але значно більше постраждали у всіх ноги; на них відкрилися гнійні рани (Тулуб, В степу.., 1964, 186).
3. Страждати якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 379.