ПОСТРАХА́ТИ, а́ю, а́єш і ПОСТРАШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док., перех., розм. Налякати карою за які-небудь дії, вчинки, щоб не допустити повторення їх; настрахати, пристрашити. Ну бігать [Андрійко], гомоніть, гайнувати.. Де то вже, хоч жалко, не жалко, а треба впинить: і пострахаєш було і покрикнеш на його… (Вовчок, І, 1955, 274); — Пострашити можна, щоби на другий раз не лакомився на чужу працю, але забити, то ні (Фр., II, 1950, 17); — Я вже потай од Федора коли-не-коли і паском пострахаю [сина] (Головко, II, 1957, 576); * Образно. Пострахала [хмарина] громом-зливою (Дор., Тобі, народе.., 1959, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 379.