ПОСТРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. Почекати. — Постій, чумак, постривай, Шляху в людей розпитай, Гей-гей, чи не заблудивсь? (Нар. лірика, 1956, 70); Петро мій після обід хотів іти додому, так Кирило Тур придержав його да й каже: — Постривай, брате, і я поїду (П. Куліш, Вибр., 1969, 149); [Перелесник:] Постривай хвилину! Я без тебе гину! (Л. Укр., III, 1952, 208).
2. тільки наказ. сп. Уживається як застереження, щоб втримати кого-небудь від небажаних, нерозсудливих дій, вчинків, або як прохання перестати робити чи говорити що-небудь. [Одарка:] Е, ні-ні, постривай, парубче! Рукам волі не давай!.. (Кроп., І, 1958, 60); — Постривай, постривай, Гнате! Іч, який ти гарячковитий! Прямо вогонь без диму (Стельмах, І, 1962, 415); // Виражає заперечення, незгоду з ким-, чим-небудь. — Як ти думаєш? Чия візьме? — А чия ж, як не Івана Мартиновича! — Е, постривай лиш! (П. Куліш, Вибр., 1969, 164); — Але ж ви, діду, таки щось заробляли? — Постривай-бо, не сунься поперед батька в пекло! Заробляли… (Н.-Лев., І, 1956, 56); // Уживається як нахваляння, погроза. — Постривай же, ось я тобі!.. (Шевч., І, 1963, 159); [Горпина (соваючи кулак під самий ніс Оленці ):] Постривай же ти, погана дівчино! Я тобі дома обірву оті патли на голові! (Н.-Лев., II, 1956, 493).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 380.