ПО́СТРІЛ, у, ч. Виліт кулі або снаряда з каналу ствола вогнепальної зброї, спричинений вибухом порохового заряду. Панас приклав рушницю мало не до обличчя [Прокопа] і бахнув. А в одповідь на постріл лице плюнуло цівкою крові і обілляло Панасові руки і груди (Коцюб., II, 1955, 104); Останні танки, зробивши кілька пострілів, повернули назад (Збан., Незабутнє, 1953, 22); * Образно. Освітливши тепер Василівку, це глухе і відстале село, ми одним пострілом вбиваємо двох зайців: піднімаємо Василівку і створюємо грунт в інших селах для майбутньої електрифікації (Коцюба, Нові береги, 1959, 363); // Звук від вибуху порохового заряду в каналі ствола вогнепальної зброї. Докія, почувши постріли, зупинилась біля перелазу (Стельмах, II, 1962, 170); *У порівн. Двері грюкнули, як гарматний постріл (Собко, Звич. життя, 1957, 49); На Горобцевій кладці жінки, виставивши напоказ голі литки, дружно гупали праниками, і те гупання гарматними пострілами віддавалося за Ташанню (Тют., Вир, 1964, 95).
◊ На гарма́тний по́стріл див. гарма́тний.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 381.