ПОСТІКА́ТИ, а́є, а́ємо, а́єте, док.
1. Стекти звідкись, з чого-небудь (про води, струмки і т. ін.). Тільки що весна настала. Постікали води, зазеленіли трави, зацвіли садки, городи (Мирний, II, 1954, 37).
2. Стекти кров’ю (про багатьох).
3. с. г. Не палитися (про зерно, коренеплоди і т. ін.). Постікало в хлібові зерно (Сл. Гр.); Попід барканами росли зелені лопухи та кропива; вони постікали.. в холодку (Н.-Лев., І, 1956, 617); Буряки постікали, бо заросли бур’яном (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 376.