ПОСТІЛЬЦІ́, і́в, мн. (одн. постіле́ць, льця́, ч.), заст. Зменш.-пестл. до постоли́. Сидить шевчик на стільці, На кумові постільці Пришиває латку (Рудан., Тв., 1959, 218); Постільці на ногах [у діда] ніби є, ніби нема, в усякім разі, такі, взуваючи котрі, гуцул каже: «О, відей [відай], за рік постоли треба буде» (Хотк., II, 1966, 358).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 376.