ПОСУДО́МЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до посудо́мити. * Образно. На вітряній горі навіть не добрати, чого більше: рудої глини чи гострого сірого каміння, змішаного з глиною, і де росту ніщо тут не бралося, росло якесь абищо і чортзна-що, щось колюче й кострубате, щось посудомлене й нетривке (Загреб., Шепіт, 1966, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 390.