ПОСХИЛЯ́ТИ, я́ємо, я́єте, док., перех. Схилити, похилити (голови, чола і т. ін.) (про всіх або багатьох). Старці з синіми носами одразу збіднились, посмирнішали, позгорблювались, посхиляли спини й голови (Н.-Лев., IV, 1956, 290); Утомивсь поет від праці, Третій день лежить в недузі, Слухачі навколо нього Посхиляли чола в тузі (Л. Укр., І, 1951, 384); Гей, червоні коні на припоні Посхиляли голови низько (Еллан, І, 1958, 101); // Спустити додолу (гілля, віти і т. ін.) (про рослини). Коло пасіки росли яблуні й груші, посхилявши густе гілля в пасіку над уликами (Н.-Лев., IV, 1956, 262); На низах кущі темно-зеленої калини посхиляли віти додолу (Мирний, IV, 1955, 315).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 392.