ПОСХО́ПЛЮВАТИСЯ, юємося, юєтеся, док. Схопитися, швидко встати (про всіх або багатьох). Обняло всю покрівлю.. Вони посхоплювались, побігли до хати й почали виноситься (Н.-Лев., IV, 1956, 206); [Кармелиха:] Дверима рипне хто, під вікном застукотить — вони [діти] вже, як ті пташенята, посхоплюються, порадіють (Вас., III, 1960, 238); Коли пісня стихла, Ольга підвелася. За нею посхоплювалися і всі дівчата (Минко, Ясні зорі, 1951, 220); // Прокинувшись вранці, встати з постелі (про всіх або багатьох). Їх вже і сон не брав. Сонечко зійшло, вони й посхоплювались (Кв.-Осн., II, 1956, 10); — А ви чому так рано посхоплювались? (Донч., V, 1957, 541).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 393.