ПОСІ́КТИСЯ, січе́ться, док.
1. Ставши надміру сухим, розщепитися та обламатися на кінцях (про волосся). — Не плач, мамо, не розплітай Мої довгі коси — Посічуться… (Шевч., II, 1963, 29); Довге шовкове волосся посіклося, посивіло, посохло, як трава серед зими (Мирний, І, 1954, 50); Посіклася пишна грива, Мов деркач зробився хвіст (Воскр., З перцем!, 1957, 62).
2. Обтріпатися (про тканину). — Вбирайся вже, дівко, в святешне, бачу, що в тебе лиштва таки посіклася… (Стельмах, І, 1962, 157).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 329.