ПОСІМ’ЯНИ́Н, а, ч., діал. Член посімейства. Обійшла либонь вона їх усіх, — кого словами, а кого бровами: одного на здоров’я любенько питає; другому жалиться [жаліється], що без його чогось їй смутно та дивно, которого коло себе садовить, скажи, начеб свого посім’янина (Вовчок, І, 1955, 108).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 329.