ПОСІПА́КА, и, ч. і ж., зневажл. Прислужник, готовий допомагати в будь-яких діях, перев. ганебних; поплічник. — І ходив як звір той лісовий, та не смів і словом перечити хазяїнові, бо він нахвалявся наслати на мене посіпак… (Коцюб., І, 1955, 345); Хитрує панський посіпака, приневолили, мовляв, його з людьми розправляться (Горд., Чужу ниву.., 1947, 236); Петро проклинав себе за необережність — дідок виявився фашистським посіпакою (Автом., Коли розлуч. двоє.., 1959, 430); В період другої світової війни націоналісти були найвірнішими посіпаками гітлерівських загарбників (Ком. Укр., 6, 1968, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 329.