ПО́ТАЙ, присл., від кого, заст., рідко кого і без додатка. Так, щоб ніхто не знав, не дізнався; таємно від когось або від усіх. В Парижі, в Латинському кварталі, вона не раз і не два, жартуючи, забігала з візитами до знайомих студентів потай од мами (Н.-Лев., IV, 1956, 231); — У бабів є гроші! Ще допевне з тих, що собі наскладали крадьки, потай чоловіків, на чорну годину (Март., Тв., 1954, 208); [Коршун:] Я цю повість потай писав, жодна жива душа про неї не знає (Собко, П’єси, 1958, 203); // Так, щоб ніхто не побачив; непомітно для інших; крадькома. Вона дійшла до того, що, опинившись на чужому городі, стежила очима, що можна б узяти на насіння, і, оглядаючись, потай ламала кращу маківку або зривала жовтий огірок і ховала за пазуху (Коцюб., II, 1955, 25); Юнак посміхнувся: дівчина потай зиркала на себе в дзеркало напроти (Панч, В дорозі, 1959, 178); // Так, щоб ніхто не почув; по секрету. — Йдіть сюди в мою кімнату, бо будемо говорити секрети — потай од усіх, — гукнула Христина (Н.-Лев., VI, 1966, 22); [Тиміш:] Виходить, що ви великий плескун і ніяк не вдержите за зубами того, що вам кажуть потай (Кроп., V, 1959, 588); Дуб, що стояв на узгір’ї, називали гаївці дубом Хмеля, говорили про це потай, — панство люто мстилося холопам за одне лише слово (Цюпа, Назустріч.., 1958, 6); // У глибині душі, не показуючи свого почуття іншим, ніяк не виявляючи зовні свого стану. Назар — ніби й нічого,.. а в самого вже пом’якшав гучний голос, — по́тай усіх сумує (Вовчок, І, 1955, 129); Він був тут [у міністра] не раз і не два, але щоразу, відчиняючи високі двері, потай хвилювався (Собко, Біле полум’я, 1952, 53); Старшина Багіров тимчасово виконував обов’язки командира взводу, а по́тай мріяв, що йому дадуть штурмову групу (Гончар, І, 1954, 216); // Не явно, не одверто, прикриваючись нещирими словами тощо; приховано. Де не зможе збройна сила, там доступить зрада по́тай і вужем тонким пролізе від меча й вогню зручніше (Л. Укр., І, 1951, 395)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 394.