ПОТАЄ́МКИ, присл., розм. Те саме, що потає́мно. [Мартіан:] На тії кошти, що мав би я потратити, щоб двір сей тобі вже не пустинею здавався, я помагаю потаємки вбогим (Л. Укр., III, 1952, 278); Іду ближче: о. Василь, коло його, на моє диво, Тетяна. Він якось по-молодечому вихитує гривою, торкає її плечем, щось потаємки говорить (Вас., Талант, 1955, 17); Штурмовиків розподілив [Багіров] по поверхах. Вони мали потаємки добутися до коридорів, засісти там засідками і чекати сигналу (Гончар, III, 1959, 257).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 393.