ПОТВЕРДІ́ТИ, і́є, док., рідко.
1. Док. до тверді́ти. Легкий вітерець повіває від дніпрових плес, пахне зволоженою землею, що вже потверділа від перших нічних приморозків (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 119).
2. перен. Стати стійкішим, рішучішим; укріпитися в переконаннях; // Набрати рішучого виразу або інтонації (про обличчя, голос і т. ін.). — Значить, ти скриню віддав тому, що говорити не вмієш? — потвердішав голос Докії (Стельмах, II, 1962, 406).
3. перен. Стати суворим, менш чуйним (про вдачу). Його м’якувата просвітянська душа хоч перед смертю потверділа (Стельмах, II, 1962, 282).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 399.