ПОТЕПЛІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до поте́плі́ти.
2. у знач. прикм., перен. Який набрав привітного, лагідного, ласкавого виразу, втратив суворість (перев. про очі, погляд і т. ін.). — І вам хай бог помагає на добрім слові! — відповіла вдова, і сльоза затремтіла в її потеплілих очах (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 194); Коломієць потеплілим зором дивився на цікавих хлопчаків, прислухався до їх гороб’ячого щебетання (Речм., Весн. грози, 1961, 175).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 403.