ПОТЕРПІ́ТИ, терплю́, те́рпиш; мн. поте́рплять; док.
1. перев. неперех. Зазнати чогось важкого, неприємного (матеріальних втрат, кривди і т. ін.); дістати фізичну або моральну травму; постраждати. — Бідні люди, — мовив Герман. — ..Допустили огонь до ями та й самі потерпіли (Фр., VIII, 1952, 406); // Зазнати ушкодження внаслідок чого-небудь. Славно трудяться українські будівельники на відбудові столиці Узбекистану, що потерпіла від землетрусу (Веч. Київ, 22.XII 1966, 2); Пергамент гетьманської грамоти трохи потерпів від дотиків багатьох пальців (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 117); // тільки перех. У сполуч. з деякими іменниками означає: дістати, пережити що-небудь (за знач. ім.). Вона доразу пізнала, що панотець не потерпів ніякого каліцтва (Март., Тв., 1954, 228); Дьяконов.. не знаходить у своєму спустошеному серці нічого, крім тупого відчаю, зневіри у всьому й прокляття. Крах. Потерпіли крах всі його пориви, його відданість, його беззавітне служіння тому, кому так вірив і хто його так жорстоко ошукав (Гончар, II, 1959, 439).
2. перех. і без додатка. Виявляти терпіння, терпіти якийсь час. — Чим же ти одбудеш свадьбу і чим житимеш?.. — Трошки потерпимо нужду, та будемо робити, старатись та господарювати (Кв.-Осн., II, 1956, 298); — Християни, ми довго терпіли. Воно правда, що пани товстобрюхі за людей нас не мають, як леви рикають на мужика; народ розорили та ще й ганяють за нами з москалями та посіпаками всякими. Наче за звіром. Але потерпімо ще трохи (Коцюб., II, 1955, 72); Тимоньку, милий, що мені робити? У вир кинусь! Тимко тяжко ворушить чорними бровами, скрушно зітхає: — Потерпи трішки… (Тют., Вир, 1964, 124); // перев. без додатка. Почекати якийсь час. Сьогодні ти вже 2 листи моїх матимеш, а я ще ні одного. Потерплю до завтра (Коцюб., III, 1956, 174); — Потерпи, буде і на нашій вулиці свято! (Багмут, Опов., 1959, 9); Мама три ночі не ночувала дома. Вона забігала на хвилинку і казала Лесі: — ..Ти вже потерпи, Лесенько, дружочок мій (Ів., Таємниця, 1959, 91).
3. перев. із запереч. не, перех. Примирятися з ким-, чим-небудь; допустити, дозволити щось. — Діти! — крикне на своїх старий Шрам. — Так отеє ми потерпимо таку наругу! Спихайте Іванця к нечистій матері! (П. Куліш, Вибр., 1969, 169); І згадався [Давидові] Матюха одразу, там, на піску, як стояли удвох: «Гляди мені, я контрреволюції не потерплю» (Головко, II, 1957, 37); Не любив Аркадій Павлович, коли хтось сторонній гудив його дітей.. Такого Аркадій Павлович не потерпить і не дозволить (Шиян, Баланда, 1957, 214).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 404.