ПО́ТЕРТЬ, і, ж., збірн. Подрібнені тертям часточки чого-небудь. Через усю казарму попід стіною стояли неприбрані поли; на полах валялась солома й потерть (Н.-Лев., II, 1956, 201); — Коли коневі бракує солом’яної потерті, то нема що згадувати про овес… (Добр., Очак. розмир, 1965, 123); Годуємо [гусей] більше мішанками з таких кормів: вівсяна, просяна або гречана полова та потерть сіна бобових трав (Соц. твар., 2, 1956, 38); * Образно. Словесна потерть; *У порівн. — Центральна рада що?! — гримів він. — Дмухнути — вона й розсиплеться, як потерть! (Юхвід, Оля, 1959, 255).
Сте́рти (поте́рти) на по́терть — тручи, подрібнити на найменші часточки, на порох. Зірви той цвіт гречаний, висуши його й зітри на потерть (Сл. Гр.); Сте́ртися (поте́ртися) на по́терть — внаслідок тертя подрібнитися на найменші часточки, на порох. Вже було розідрано кільки суконь на паннах, вже не одна гірлянда на голові потерлась на потерть — як хтось покликав музик в велику надвірню хату (Н.-Лев., І, 1956, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 406.