ПОТИ́РИТИ, рю, риш, док., перех., фам.
1. Те саме, що понести́ 1. В одежі чорній, байдуже, Носильники рядами Тебе [старчиху] потирили, — і вже Ти опинилась в ямі (Граб., І, 1959, 507); [Селихвон:] Сьогодня бухветчик [буфетник] знов украв три срібних ложки.. Передав жінці, а та вже потирила їх додому (Кроп., III, 1959, 36).
2. Те саме, що укра́сти.
3. Те саме, що шпурну́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 408.