ПОТО́МЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до потоми́ти. Потомленії горем і жалем люди поснули (Фр., VIII, 1952, 125); Потомлені походом, опришки сіли під лісом спочити й перекусити (Гжицький, Опришки, 1962, 137).
2. у знач. прикм. Який стомився, знесилів від ходіння, важкої роботи, тяжких переживань і т. ін. Добре заснули [діти], бо були потомлені (Укр.. казки.., 1957, 139); І смеркає, і світає, День божий минає, І знову люд потомлений, І все спочиває (Шевч., І, 1963, 329); Вже сонечко нижче і вечір вже ближче — Не роблять потомлені руки (Гр., І, 1963, 12); В потомлених коней темна від поту шерсть накипає крихітним бісером (Стельмах, І, 1962, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 415.