ПОТО́МСТВЕНИЙ, а, е.
1. заст. Родовий, спадковий. Гетьман Брюховецький дістав звання боярина.., а в особисте потомствене володіння за ним була закріплена Шептаківська волость з містами і селами (Іст. УРСР, І, 1953, 282); Кухня була завалена сітками, ятерами, саками — все потомствене риболовецьке майно знесено сюди з горища (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 223).
2. Який за народженням належить до певного стану або до родини, ряд поколінь якої займається певним ремеслом, походить з якоїсь місцевості тощо. Роман довго дивився, не одриваючи очей, в лице забитого.., зазвучали в пам’яті його слова: «Бо хто ти такий?! Потомствений ливарник, свідомий робітник..» (Головко, II, 1957, 613); Русу голову носив [Грицько] гордовито, високо. Але що там! Так ходять у своїх горах Карпатах майже всі потомствені верховинці (Мас., Під небом.., 1961, 93); Мусієнко — механік за фахом. Був головою колгоспу. Народився і зріс на селі, тут же у Переселенні. Селянин потомствений (Колг. Укр., 11, 1960, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 415.