ПОТО́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПОТОЧИ́ТИСЯ, точу́ся, то́чишся, док. Похитуватися, мало не падаючи (від поштовху, удару, сильного переживання і т. ін.). Іван попереду з гармонією у руках, виступа козирем, Хведір за Іваном п’яний, поточується (Мирний, V, 1955, 212); Він поточується під важкою ношею, спотикається, падає, проте не кидає (Баш, На.. дорозі, 1967, 95); Хатні двері відчиняються — стріча кума на порозі… Хапко аж поточивсь — молодиця, як зоря! (Вовчок, VI, 1956, 286); Поліцай ударив Женю в спину прикладом, вона поточилася (Хижняк, Тамара, 1959, 157); * Образно. Нема гірше, як бурлаці: куди попхнуть, туди й поточишся (Укр.. присл.., 1963, 88).
Поточи́тися наза́д — відхитнутися, податися назад. Турн перший зацідив Енея, Що з плеч упала і кирея, Еней був поточивсь назад (Котл., І, 1952, 291); Побачивши Данила, Катерина здивовано нахмурила брови, злякано поточилась назад (Коп., Лейтенанти, 1947, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 420.