ПОТРАФЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОТРА́ФИТИ, флю, фиш; мн. потра́флять; док., розм.
1. кому, чому, на кого — що. Діяти так, як подобається кому-небудь, згідно з певними вимогами; догоджати комусь. Знав Агапіт, що християнство — це вік похилий. Воно виникло, щоб потрафляти й догоджати старим, знищеним, знесиленим людям (Загреб., Диво, 1968, 474); — Ми на ваш смак не годні потрафити (Хотк., II, 1966, 74); Немало молодих вважають словесну «закучерявленість» мало не виявом сучасного стилю, новою манерою — отож і прагнуть потрафити моді (Літ. Укр., 7.IX 1971, 3).
2. рідко. Те саме, що потрапля́ти 1, 5. — В корабель уже потрафляли набої. Швидко впала мачта (Ю. Янов., II, 1958, 74); — Чи Птахи не будують гнізд із такого мізерного матеріалу, без ніяких приладів і так штучно та майстерно, що ніякий людський майстер не потрафить дорівняти їм? (Фр., IV, 1950, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 422.