ПОТРЕБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Відчувати нестачу чогось, необхідність у кому-, чому-небудь. Хто здоров, той ліків не потребує (Номис, 1864, № 8345); Ще недавно натякав [Макар Іванович], що потребує помічника (Коцюб., І, 1955, 164); Бабця було прийшла, сіла коло ліжка, хотіла побалакати, але Маруся сказала, що чує себе не зовсім здоровою і потребує спокою (Хотк., II, 1966, 133); Сьогодні сказали на фабриці, що більше мене не потребують. Не тільки мене, але п’ятсот нас (Ірчан, II, 1958, 146); — Ми вашої землі не потребуємо, а ви на нашу не зазіхайте (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 554); // Вимагати певних умов для розвитку, виконання, здійснення і т. ін. чого-небудь. Справ було багато, а головне — таких справ, що потребували його особистого втручання (Кочура, Зол. грамота, 1960, 126); Води гречка потребує втроє більше, ніж просо, і вдвоє більше, ніж пшениця (Хлібороб Укр., 3, 1969, 10).
2. діал., з інфін. і част. не. Мусити. Спішить [Тарас] додому, рад би птицею злетіти, щоби мама не потребувала ждати на нього (Ков., Світ.., 1960, 34); Була неділя. Він не потребував іти до бюра [канцелярії] (Круш., Буденний хліб.., 1960, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 423.