ПОТРИМА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Тримати якийсь час. Після служби божої Хима наблизилася до карнавки, нешвидко добула з ганчірки п’ятизлотник, потримала його в руці й укинула в карнавку (Коцюб., І, 1955, 95); Коли запхав голову в мийницю з студеною водою, то здавалось йому, що потримає він у воді голову через кілька хвилин, то й там засне (Март., Тв., 1954, 240); Кноріс подав чарку боцманові, той узяв, хвилину потримав, потім гаркнув «ура», випив, віддав честь і вийшов (Корн., І, 1955, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 424.