ПОТРУДИ́ТИСЯ, труджу́ся, тру́дишся, док.
1. Трудитися (у 1, 2 знач.) якийсь час. — Спасибі, — думає [Гава], — розумним головам, Що в світі потрудились, Усячину робить навчились (Гл., Вибр., 1951, 90); Потрудились хлопці жарко, І вантаженню кінець… (С. Ол., Вибр., 1959, 73); Після переможного закінчення громадянської війни багато довелось потрудитися вінничанам, щоб ввести в дію зруйнований завод (Ком. Укр., 11, 1969, 25); — А тепер кумові та кумі — їсти та пити! Спасибі їм, що потрудилися: по трудах час і закусити! (Мирний, IV, 1955, 226).
2. з інфін., часто у формі наказ. сп. Виявити увагу до кого-небудь, зробити що-небудь для когось (перев. при проханні, спонуканні). От приходим до криниці, Я перш подивився, Чи глибока. — Власовичу, — Кажу, — потрудися Води достать (Шевч., II, 1963, 277); [Калеб Педдінтон:] Я, найстарший від усіх літами, до тебе потрудився сам прийти (Л. Укр., III, 1952, 63); — Потрудіться відповісти на моє запитання… (Смолич, І, 1958, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 428.