ПОТРУ́ХЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до потру́хнути.
2. у знач. прикм. Який зробився трухлявим, перетворився на труху від вологи, від часу тощо. Під липами й кленами, коло потрухлого й мальованого штахету, на свіжому сіні злагоджені із шинелів та бурок постелі (Вас., II, 1959, 23); Кілька копачів розкопували курган. З широкої ями виступали потрухлі деревини зрубу (Коцюба, Нові береги, 1959, 305).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 429.