ПОТРІ́СКАНИЙ, а, е. Який має на поверхні тріщини. Величезні кручі, скелі, Скрізь потріскані, побиті, Дивляться, немов потвори, З давніх-давен скам’янілі (Л. Укр., IV, 1954, 163); По обіді пройшов дощ. Гаряча, потріскана від спеки земля ожила (Донч., III, 1956, 153); Віщуючи вітер, загуділи дуплаві липи. Їхня потріскана, з наростами кора схожа на старі соти (Стельмах, I, 1962, 259); // Пошерхлий, порепаний (про руки, губи і т. ін.). До школи підходили хлопці — засмалені, смугляві, з полупленим видом, з чорними, потрісканими од літньої праці руками (Вас., І, 1959, 149); Вихор дихав важко, кусав до крові потріскані губи і злегка тремтів, наче в нього починалася гарячка (Кучер, Чорноморці, 1956, 297); Допитливі очі [хлопців] побігли павучками по Альоші — від голих потрісканих ніг до чуба (Мик., II, 1957, 175).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 426.