ПОТУ́ГА, и, ж.
1. Велике зусилля, напруження м’язів при якій-небудь роботі, якомусь рухові. Гей, закипіла на нивах робота! Косе [косить] і в’яже до поту біднота. Косе і день вона, косе і другий, Гнеться і в’ється, як гад од потуги (Щог., Поезії, 1958, 85); Сахно підскочила й вхопилася за гілляку. Ще потуга — і вона повисла на руках (Смолич, І, 1958, 90); Дядько Микита замовк і ретельно цьвохкав кобильчину, що з великою потугою вивозила з яру сани (Кир., Вибр., 1960, 27); // тільки мн. Скорочення м’язів черевного преса під час родів. В законні дев’ять місяців почалися у матері Октава родові потуги (Стельмах, І, 1962, 88); Недостатній розвиток м’язів черевного преса веде при родах до вторинної слабості потуг, в зв’язку з чим роди звичайно затягуються (Фіз. вихов.., 1954, 13).
2. тільки мн., перен. Відчайдушні спроби, зусилля (звичайно марні, безплідні) досягти чого-небудь, здійснити щось. Нагадуючи фашистським варварам уроки історії, поет [В. Сосюра] знаходить гарячі слова, які бичують загарбників, розкривають їх маячливі плани й потуги повернути назад колесо історії (Іст. укр. літ., II, 1956, 422); Реакційна суть.. антимарксистських ідеологічних потуг сучасного ревізіонізму була цілком викрита на XX, XXI, XXII з’їздах КПРС (Ком. Укр., 4, 1962, 26).
3. розм. Те саме, що міць 2-4. Хо збирає всю свою потугу: проймаючим холодом віє борода його, чудодійна сила, мов хмари ті, насуває найстрашніші картини перед очі лектора (Коцюб., І, 1955, 174); Сталь рвонула в усі боки, пручнулася чимдуж, вдарилася об товсті стіни конвертора, але вони стримали цей натиск і спрямували всю потугу вибуху вниз (Загреб., Спека, 1961, 164).
4. заст. Військова сила, військо. Це було тої доби, коли розпанахана Україна мусила у московського царя Олексія Михайловича оборони шукати, коли він уже, по Переяславській Раді, послав свої потуги в Литву (Стар., Облога.., 1961, 4); — Біда, отамане, — прискакав Вовтузенко. — Суне нова потуга! (Довж., І, 1958, 264).
На поту́гу — на підмогу. Чотири тисячі охочої донської «голитьби» — одчайдушних козаків — на потугу Хмельницькому вів завзятий молодий отаман Степан Разя (Кач., Вибр., 1953, 40).
5. діал. Підтримка, утіха. Позирну в вікно..: «Боже! оце мої розкоші йдуть! Оце моя затула й потуга!» (Барв., Опов.., 1902, 285); [Сава:] Мені та потуга буде, що я за свою віру загину (Кост., І, 1967, 190).
6. діал. Біда, нещастя. Ой сподівайся, коню вороненький, На себе й потуги! (Думи.., 1941, 196).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 430.