ПОТУМАНІ́ТИ, і́є, і́ємо, і́єте, док., розм.
1. Вкритися туманом. Потуманіло скло. Жаріє схід (Мисик, Біля криниці, 1967, 39).
2. Затьмаритися (про погляд, очі); // безос. Він почутив, що в голові у його зашуміло, в вухах загуло, в очах потуманіло (Н.-Лев., III, 1956, 394).
3. перев. із сл. голова, розум, перен. Втратити ясність думки; потьмаритися; // безос. Оверкові потуманіло в голові (Горд., II, 1959, 155).
4. перен. Втратити здатність ясно мислити; очманіти (про всіх або багатьох). Щось уступило в людей цеї ночі.. Все забули люди, потуманіли… (Хотк., II, 1966, 100).
5. перен. Стати сумним, зажуреним. — Скільки у вас часу для розмови? ..— О! — обличчя Мішеля на мить потуманіло, — тільки п’ять-десять хвилин! — Але посмішка зразу ж знову заквітувала на його обличчі (Смолич, V, 1959, 623).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 432.