ПОТУ́ПЛЕНИЙ 1, а, е. Дієпр. пас мин. ч. до поту́пити. Стоять, було, грізні колись запорожці, Тепер і немічні, й старі, Огнисті їх очі потуплені в землю (Щог., Поезії, 1958, 278); Фрося дивилась потупленим застиглим поглядом (Гур., Наша молодість, 1949, 69).
ПОТУ́ПЛЕНИЙ2, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до потупи́ти. Всі ножі потуплені.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 432 - 433.