ПОТІША́ННЯ, я, с., рідко.
1. Дія за знач. потіша́ти. Професор його втішав і заспокоював, не передчуваючи, що колись доведеться іще й йому в Володимира прохати собі такого самого потішання (Крим., А. Лаговський, І, II, 1905, 248); Щоб якось хоч трохи розраяти подругу, в запалі потішання ненароком і про своє горе призналася [Надія] (Баш, На ..дорозі, 1967, 149).
2. Те саме, що поті́ха 2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 411.