ПОХА́ПЛИВО. Присл. до поха́пливий. Дарка похапливо стала роздягатись (Л. Укр., III, 1952, 644); Якийсь дядько мотнувся похапливо з мішком зерна до ступи (Шиян, Баланда, 1957, 23); Розмова мішана похапливо біжить (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 443.