ПО́ХАПЦЕМ, присл. Швидко, поспішаючи; похапливо. Ми й не зчулися, як за поріг переступили. Кинулись духом і, не справивши нічогісінько, похапцем, звінчалися, щоб ще не розлучила нас пані (Вовчок, І, 1955, 134); Похапцем запхала [Ганна] папірець у конверт, написала адресу (Гр., II, 1963, 34); Він і снідає похапцем, не дуже-то пережовуючи, і за столом сидить, мов на жаринах (Ряб., Жайворонки, 1957, 3); * Образно. Похапцем сходить притьмарений місяць (Ю. Янов., І, 1958, 596); // Між іншим, мимохідь. — Я до тебе похапцем, на часок, на хвилиночку, — задзигорила [заторохтіла] дядина (Н.-Лев., IV, 1956, 236); Те, що ми.. творимо здебільше похапцем, стануть творити інші органічно, шукаючи кращого вислову для своїх ідей (Сам., II, 1958, 373); Коні на ходу, похапцем зривали листочки з придорожніх кущів і дерев (Томч., Жменяки, 1964, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 443.