ПОХВАЛЯ́ННЯ, я, с. Дія за знач. похваля́ти і похваля́тися 1, 2. — О, коли б ти могла пізнать, яке гірке це почування увесь свій вік, без поділяння, і раювати, і страждать, за зло та за добро не ждать ні нагород, ні похваляння (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 195); На всі ті хвастощі і похваляння свого товариства Богун лише поблажливо усміхався (Кач., II, 1958, 473); // Висловлювання, що містять схвалення, хвастощі або погрозу. — Зачувши панські похваляння, ти, Михайлику, запорожець тобто, візьмеш доброго дрюка, покличеш на поміч добрих сусідів… (Ільч., Козацьк. роду…, 1958, 368).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 444.